Шумицька Оксана Леонідівна  

Отож,Ви вже не зітхаєте над двійками,Ваші колінця більше не дрижать у присутності директора,Ви навчилися посміхатися батькам і Ваші губи перестали зрадницьки тремтіти біля банкомату? Але тим вчительська професія і відрізняється від інших ,що наші підопічні постійно змінюються. І тільки Ви знайшли з ними спільну мову,спільні теми  і навіть почали сміятися над спільними жартами- приходить він,руйнівник всіх Ваших зусиль- випускний.  І змінюються епохи,теплішає клімат,рухаються тектонічні плити ,а п’ятикласники так і залишаються п’ятикласниками,як і інші класи,звісно.  І кожного разу Ви заходите в кабінет,привітно усміхаючись,тоді,коли Ваші нейрони б’ються в істериці і просяться додому до кави і ковдри.   Можливо ,для когось навчальний процес і є казкою,але вчителі в ній ніяк не принци і принцеси-а скоріше феї,які постійно виконують чиїсь забаганки,вигадують щось нове і цікаве для того,щоб  діти таки потрапили на бал. А в нашому випадку- на двохсотий бал по ЗНО. Я працюю у школі 10 років,а слова «діти» і «спокій» ще не стали для мене синонімами.Тож як подружити учнів ,позитив ,досягнення і нейрони?  Одразу уточнюю- я не теоретичний черв’як,тому методичних затертих ситуацій,стандартних проблем і порад,що часто не діють,не буде.  Тільки реальність,тільки хардкор))))